Абсолютного егоїзму пост

Кожна осінь в мене починається однаково: шапки-шарфи складати нікуди, але й вдягнути нічого. Ну, така собі поширена жіноча проблема. Щороку з'ясовується, що ще би ось такого кольору шапочку мати і такого кольору шарфик, і ще такого кольору, а ще ж потрібна шапочка в такому стилі і такої моделі. Ця осінь не була виключенням.

На щастя, один з шарфів я почала плести ще влітку. Темно-синій до шапочки Hollie і одним з узорів, що є на шапці. Але доколупала я його вже восени. А ще з'ясувалось, що в мене досі немає сірої об'ємної шапки. Сіре пальто є, сіра сумка є, сірі чоботи є (дві пари!), а шапки немає. Ну хіба це порядок?
І шарф, і шапка плетені з додаванням мохерової ниточки. В шапці мохер з чистою вовною. А шарф - це мохер і тоненька напівшерсть.

Інстафото шапки. Узор - відома з дитинства англійська резинка. Раніше (сииильно раніше) в мене майже всі шарфи були нею плетені.

Шарф ближче та шапка з шарфом і місцями задертим носом :-).

 

А після виграшу планшета і фотографування його з двома практично ексклюзивними мотками пряжі кольору, давно знятого з виробництва, просто дуже-дуже-дуже закортіло ту пряжу нікому не віддавати (у вигляді замовлення, звісно), а залишити для себе. Так і зробила. Довго не думала. Улюблена модель шарфа під кодовою назвою Шарфисько була вже в купи людей, але не в мене. І знову ж: хіба це порядок? Та це просто неподобство якесь!

 

Якщо ви думаєте, що на цьому я зупинюсь, то ви глибоко помиляєтесь. Мені для повного ще не вистачає, як мінімум, двох шапок та одного шарфа.

А це просто яскрава картинка для закінчення розмови. Похолодало і хочеться зігріваючих моточків пряжі.