понеділок, 15 серпня 2016 р.

Ікона. Сімейна реліквія.

Коли 6 років тому я писала в старому ЖЖ про велику сімейну цінність (можна зайти глянути на фото ікони ближче) і висловлювала бажання, щоб ця цінність перебралась до мене в Київ, я навіть не здогадувалась, що це може відбутись досить швидко. Але це сталось. Завдяки не дуже приємній події, але вже як є. Успадкували ми ікону і забрали до себе.

Отже, тепер ікона живе в моїй київській квартирі в парі з рушником від баби Федори.
Не на покуті, а де місце знайшлось, але й так непогано. Принаймні, на стіні висить, а не десь захована від очей подалі.



Взагалі-то, іконі б не завадила реставрація. І фарба вигоріла, і є сліди від пожежі, і тріщина в деревині, але віддавати її в чужі руки якось не дуже хочеться. Та й не дешеве це, певно, задоволення.
А ще я спробувала покопатись в гуглі в пошуках інформації про церкву, з котрої за розповідями ця ікони походить. Якось не густо і не все в мене в'яжеться до купи. Але покажу, що надибала (всі цитати клікабельні).
***
***
 ***
3)  В 63 році двадцятого сторіччя на берегу річки Сула була вщент зруйнована Свято-Михайлівська церква, згадка про яку залишилась тільки в памяті жителів. За часів Радянської влади релігія як основа духовності нашого народу м'яко сказати, не шанувалася. По всій території колишнього Радянського союзу більшість приміщень церков та храмів були передані в державу як споруди, які можливо раціонально використовувати. Міцні споруди церков колись духовних святилищ, стали складами, спортзалами, та просто приміщеннями для потреб молодої держави під назвою СРСР. Так і доля сільської церкви закінчилась трагічно. Ставши непотрібною для колгоспного господарства с. Млини, церкву розібрали до останньої щепки, місце під нею зрівняли таким чином немовби там нічого й не було. 
***
І в іншому освітленні:

Немає коментарів:

Дописати коментар