Час працювати. Але й про відпустку не варто забувати.

Закінчилась відпустка. Можна сказати, відпочила. Не те, щоб вдалось геть забути про проблеми. Все одно за першої ж можливості забігала до фейсбуку почитати новини чи вмикала телевізор, дізнатись, що воно в Україні робиться, чи тримаються кіборги, чи звільняють полонених, скільки на сьогодні вбито...
Але цей пост переважно про хороше. Тому: за менше ніж два тижні осінь перед моїми очима змінювалась кілька разів.

Була сонячною та жовто-гарячою.

Потім була зеленою, квітучою та такою теплою, що шашлики можна було смажити в одній футболці.

Була дуже дощовою.

Була казковою.

Був Синевирський перевал за різної погоди (ялинка праворуч одна й та ж сама на всіх світлинах).

Були гірське озеро Синевир та складна дорого до нього.

Були ведмеді з реабілітаційного центра та чийсь песик, котрий чемно позував.

Був фантастичний водоспад Шипіт. Дощ підкреслив всі кольори.

Були різнокольорові гори, котрі, як виявляється набридають вже на третій день і хочеться швидше повернутись на рівнину та бачити обрій, а не гори-гори-гори. :-)

Була неочікувана зима.

А після зими тим більше неочікуваний врожай.

А потім знову сонячна, хоч і холодна, осінь, Олеський замок і нарешті рівнина, рівнина, рівнина. ))))))

Були Львівщина, Закарпаття та знову улюблена і вже майже рідна Львівщина. Звісно, улюблена після Києва та Полтавщини. Була забута валіза та три дні поспіль в тому одязі, що був на мені в дорозі. Були українські не дороги, а напрямки. Був жахливий, ні не так, а жахливий-жахливий-жахливий сервіс в Міжгір'ї (про це згодом, треба зібратись із часом та думками, і скоріше за все не тут, а в особистому ФБ). І як нагорода за випробування, гостинний та теплий Львів. Не погода тепла, бо погода саме погіршилась, а людське ставлення.
У підсумку хорошого все одно було більше.

Вибачте за кількість світлин. Мені так легше. Зі словами складається гірше. ;-)